Її мурашило чи то від його дотиків,
Чи то від бризу з моря.
ЇЇ вставляло ніби від наркотика,
Коли закусувала губи солоні.
Їй застрявало щось у серці, як пісок під нігті,
І лоскотало десь в районі свадхістани.
Не зрозуміло: чи лишатися, чи бігти,
Чи розчинитися разом з цими пісками.
Вітри куйовдили її волосся,
І бУло влом його розчісувать.
І на хвилину щось міцне здалося,
Та вмить перетворилось в синю моря гладь.
І десь на горизонті, де видніються фрегати,
Де розмиває грань між маревом і дійсністю,
ЇЇ душа звеліла політати,
І розчинити ці хиткі секунди в вічності.
Ii мурашило
© Copyright: Мариулла Дми, 2020
Свидетельство о публикации №120091203041
Свидетельство о публикации №120091203041
Рецензии