Заговори,прошу, біду мою ...
З бурштину листя хай вкриває плечі,
Знялись у височінь ключі лелечі,
Щось відбулось...
І лише я стою.
Так тихо , все здається дивно-милим,
Я слухаю як завмирає світ,
Як осінь добирає барви в килим,
І ніби бризки крові мріє глід...
Тополь величних крони височіють,
І креслять в небі сріблом вітражі,
Вони як ми, коли не розуміють,
Що і близькі бувають нам чужі...
І синь води мережить, різьбить вітер
І тихо верби тягнуть ту канву...
Я просто розумію:"Треба жити!"
І ,власне, лиш тому тільки живу....
Заговор
© Copyright: Людмила Прилуцкая, 2020
Свидетельство о публикации №120091202566
Свидетельство о публикации №120091202566
Рецензии