Холодна вода – дощем зійде…
Чого вже нема, то десь є.
У очі заглянь – сумно, болить,
Душа вже не плаче, щемить.
Дороги, дороги, чи бігти, чи йти?
Чужі монологи, світи.
Щастя, мов вата, зім’яв та й усе,
Велика то втрата? Пусте…
Хтось плаче, хтось скаче – таке вже життя,
Кусюче, собаче – сміття.
Люди без бога, живі маяки.
Йти вже незмога, скрізь будяки.
Тонуть в вітрах нерозказані мрії,
Кожен живе в своїй ейфорії...
In_nes
Душа вже не плаче, щемить
© Copyright: Инна Цурка, 2020
Свидетельство о публикации №120091105765
Свидетельство о публикации №120091105765
Рецензии