Упала стеля. Вроді би — упала.
У прОймі тій означилось чолО.
В очАх — метал. Вірніше,
блиск метала
І Волі невгасиме джерелО.
Тепер мене облишИлися мУки,
ПрийдЕшності означено на змін.
Побачив я простягнутими руки
І білий світ над зАлишками стін.
І от я сам, згори дивлюсь на сЕбе.
А поруч мене - Ангел! Саме Він!
Це Він зійшов,
незмінний Геній з Неба,
Мене підняв і вихопив з руїн.
А як було у нЕвісті, не знаю.
Протистояти здатний я біді…
Коли йде сон,
з невидимістю крАю,
Нажаль, я прокидаюся тоді .
Скажу слова, оздоблені у рИми:
Мої слова — відвертий навірнЯк,
Що він, наш світ,
в не зримості і зримий,
З свого початку вІйнами просЯк.
Коли йде сон
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120091002354
Свидетельство о публикации №120091002354
Рецензии