7

ЛЮБОВНО-ДОЩОВИЙ ТРИЛЕР

Любов обіцяна була в суботу, (не в четвер),
та дощ приперся в п'ятницю, однако.
Обляв презирством і поета, і пленер,
- на клумбі квіти відшмагав зі смаком.

Поету у відкрите він плював вікно
й по «клаві» тарабанив, ніби, в сито,
знущався він над Музою, і заодно
зробив діряве із душі корито.

Дощ, одержимий, захлинувся, шаленів.
Грім блискавичного погрому,
авторитарний свій режим
проголосив. І грізне віроломне               

котилось небо без повернень вздовж доріг,
і гірко бурмотів поет - «О, Музо, де я?»
В момент невдалий був поставлений потік,
він розповзавсь по лисині і по хайвею.

Любов і місто знітились. Стихійний жах.
Облізлим сміттєвим пакетом
всі щезли плани на пікнік, і на бобах
тепер інтрижка в лісі голого поета.

І мегамокробісове кохання з усіх сил
невчасний ливень місто і поета збив із ритму,
роздер вірші й газетних фотозвітів наплодив
вінниціянським колоритом.

Перетворився дощ любові у напасть,
мов, боягуз, у сенсі - розізлився.
Він дико танцював в калюжах всмак,
свавіллям начинив кохання й …змився.

У лісі, ніби від похмілля, він втомивсь,      
сказав, - «Вже обсихайте безборонно!»,
та раптом витяг з рукава, щоби спочить,
коромисло небесне, райдугу, мерзотник.


















































coverсія