517. Василь Стус. Матери

МАТЕРИ
О руки матери - сухие корневища!
О очи матери - заросшие пруды!
О слезы матери –знакомо-непривычные...
Ты вся - прощанье. Встреча и прощанье.
Иссохшая, одна, седа от горя ты.
Я очень виноват перед тобою, мама,
И ты - прости меня. А лучше - не прости.
Лебедушка моя, не надо плакать,
Я, если б мог, и сам заплакал бы.
Так долго добирался я до хаты
от всякой растакой вот Колымы.
И забывал тебя. Как горько, мама...
Так горько, что и не пересказать.
Ты точно веточка, что хищным ветром сломана,
одна неудержимая слеза.
Бродил довольно я. В мирах далеких
Тебя успел  я даже подзабыть...
Прости меня. Прости мне, родная,
А если можешь - лучше не прости.


МАТЕРІ

О руки матерні — сухі кореневища!
О очі матерні — олітнені ставки!
О сльози матерні — і знані, і незвичні...
Ти вся — прощання. Зустріч і прощання.
Сухенька туга, сива з самоти.
Я дуже завинив перед тобою, мамо,
І ти — прости мене. А краще — не прости.
Лебідко рідна, ну ж, не треба плакати,
Я б зараз сам заплакав, коли б міг.
По довгих роках я добивсь до хати
Від всякої такої Колими.
І забував про тебе. Гірко, мамо...
О, гірко так, що й не переказать.
Ти ж, як гіллячка, хижим вітром зламана,
Ти, як одна нездержана сльоза.
Блукав я досить. По світах далеких
Тебе я навіть призабути встиг...
Прости мені. Прости мені, рідненька,
А коли можеш — краще не прости.