Субстанція душі темніє з болю,
тьмяніє світу білого краса...
не бачить Батько, бутафорність бою
загравами палає в небесах.
Бо тих, хто міг Йому протистояти,-
повиганяв до Матері Землі...
вона всім переможеним вже Мати,
й стрічає мов шляхетних королів.
Даремно люд надіється на чудо:
у Бога ж бій, Йому не до Чудес.
На тому боці каїни і юди,
на цьому Він із Сином, що Воскрес.
Чекайте ж дУші,врешті, ви ж - безсмертні!
Темнієте? Очиститесь, колись...
Та де там, Батьку моляться уперто,-
мовляв, почуй, Всевишній, озовись!
ми душі скромні й просим небагато,
не треба райських кУщів золотих,
побудь більш милосердним, любий Тату,
до потемнівшних з болю Душ Твоїх.
Потемнiвшi душi
© Copyright: Ева Сокол 2, 2020
Свидетельство о публикации №120090403271
Свидетельство о публикации №120090403271
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.