513. Василь Стус. Перепечалюсь я. Перепечалюсь...

Перепечалюсь я. Перепечалюсь.
Крутой кручиною и тишиной крутою,
а там – прорвусь на светлой зорьке гордостью
и все забуду. И тогда - прощай.
Я вырос на неверности. Я взрос
на том злосчастье, что рекой волнуется
и что рукой укажет — не обманется —
в своей дурной святошеской игре.
Что на даяние укажет  - пожалей.
Пожалуй того лиха, как утехи.
Пусть убегает, [неразб. ] своей стрехи
чтоб обезуметь, Боже, не желай
мне претерпеть добра. И не взывай,
коль откажусь я от того обычая,
и в пекло рину, и перепечалю
венчальный невеселый каравай.
И караваны перейдут, как гуси,
по стежке к котловине. Бороздой —
с тех пор как в школу я пошел - посохли
и лозы, и волосья русые.



Перепечалюсь я. Перепечалюсь.
Тугою тугою і тишею тугою,
а там — прорвуся на світанні гордістю
і все забуду. І тоді — прощай.
Я виріс на непевності. Я зріс
на тій знедолі, що рікою хвилиться
і що рукою вкаже — не помилиться —
в своїй святенницькій недобрій грі.
Що вкаже на пожертву — пожалій.
Пожалуй того лиха, як утіхи.
Хай утіка, [нерозб. ] своєї стріхи
і збожеволіть, Боже, не волій
мені добра зазнати. Не волай,
коли я того відсахнусь звичаю,
і в пекло зрину, і перепечалю
весільний невеселий каравай.
І каравани перейдуть, мов гуси,
по стежці до ковбані. Мов разок —
відколи в школу я пішов — посохли
лозини й волосини русі.