Коо-Пера-Тина

Недбайлу Кирилу,
Холостязі з віком,
Якось,закортіло
Бути чоловіком.

Затіяв від жиру
Оказію дивну:
Придбати дружину,
Кооперативну...

Написав заяву
Та таку, щоб мати
Не якусь халяву,
А княжну в палати.

Загули дисплеї
Світової преси,
Лише із-за неє —
Ясної принцеси.

І знайшли, нарешті,
Згідно — по заяві,
Не-то в Будапешті,
Чи-то, десь на Яві...

Чує Кіря вранці
Поклик коло тина:
“Вам по рознарядці,
Коо-пера-тина!”

Все в ній, як по квоті.
Кращої не треба,
Тоб-то, плюс в роботі
Кооп-шир-потреба:

З родової знаті —
Третього коліна.
Тож її і звати,
Коо-Пера-Тина.

І, від щастя Кіря,
На сьомому небі,
Прикида та міря,
Чи все при потребі.

Зажадав при цьому
Справу охоронну,
Чи нема “сіндрому”
Адже — з закордону.

Все було б, як досі
І душа козацька...
І... тут почалося,
Наче біль, зненацька.

О порі ранковій,
Він княгівну кличе
А вона по мові —
Не русоязиче.

А іще, відзначив,
Та воно й не диво,
Що при ній ледача
Ініціатива...

  — От-ще, заморока!
Радоньки немає,
Із отим “Марокко”,
Чи, Індокитаєм.

Справжні ротозії!..
Як дивився в воду.
Не знайшли в Росії,
Князівського роду.