Лина Костенко. Послушаю я дождь...

           * * *
Послушаю я дождь. Подкрался и шумит.
Жестяный звук воды, весёлых капель ноты.
Ещё один лишь миг, и только миг, и миг,
внезапно оглянусь - года, года, их толпы!

А это уж века. Никто не будет знать
в туманностях души иль, может, Андромеды -
я в мантиях дождя, моя прозрачна стать,
к живым я прихожу и вспоминаю дедов.

Целую все леса. Спасибо скрипачу.
Он хорошо сыграл мою сиюминутность.
Я дерево, я снег и я любить хочу.
И это, может, есть моя большая сущность.

          22.08.2020 г.

Перевод с украинского Владислава Бусова


           * * *
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.

          Лина Костенко