Кому потрібен я?.. Кому?!!
Ось, вже і віку крАЙ.
Давно спровадив я куму
І кума, з пекла – в Рай.
Моє напліддя, плоть живих,
В «позагряниці» всі.
Спілкуюсь з ними, як на гріх,
Хіба що ув-вісні.
Багато сплинуло годин,
Як душу сум шкребе.
Тепер я сам собі – Один ;
Опiкую себе.
Віддати куму я хотів
Усе, що мав «зі жнив».
Та кум мені заповістив,
Щоб я був довго жив.
Якщо судити по уму,
Позиркуючи вдаль,
Таку людину, як кумУ,
Мені, як кУму – жаль!
Обличь, не впізнаними – тьма!
І жодного із них,
Знайомим бути, вже – нема,
Нема, серед живих.
Я знаю Істину (чому?) ;
Для мене світ не Рай...
Кому потрібен я?.. Кому!!!
Ось, вже і віку — край.
I вiку - край
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120082802481
Свидетельство о публикации №120082802481
Рецензии