I вiку - край

Кому потрібен я?.. Кому?!!
Ось, вже і віку крАЙ.
Давно спровадив я куму               
І кума, з пекла – в Рай.
            
Моє напліддя, плоть живих,
В «позагряниці» всі.
Спілкуюсь з ними, як на гріх,
Хіба що ув-вісні. 

Багато сплинуло годин,   
Як душу сум шкребе.
Тепер я сам собі – Один ;
Опiкую себе.       

Віддати куму я хотів            
Усе, що мав «зі жнив».
Та кум мені заповістив,      
Щоб я був довго жив.

Якщо судити по  уму,
Позиркуючи вдаль,
Таку людину, як кумУ,            
Мені, як кУму – жаль!

Обличь, не впізнаними – тьма!
І жодного із них,   
Знайомим бути, вже – нема,   
Нема, серед живих.

Я знаю Істину (чому?) ;
Для мене світ не Рай...
Кому потрібен я?.. Кому!!!
Ось, вже і віку — край. 


Рецензии