…Нема стежок на батьківським подвір'ї –
чагарники і запустіння тінь…
Ніде – нікого, лиш хмаринок пір'я
пливе крізь небо в синю далечінь.
Старіє сад, вростає в землю хата,
не видно світла в чорному вікні –
немає вже ні мами , а ні тата,
лежать удвох на сільськім цвинтарі…
…Зайшла у хвіртку, піднялась по сходах –
хай Бог простить за пил на образах,
щось рипнуло – то мабуть мама ходить,
і вітерець сковзнув неначе птах...
…Згадалося – на милицях, маленька
стоїть перед очима, мов, жива,
в хустині білій, в фартушку чистенькім,
старенька жінка – матінка моя…
… Прибрала в хаті, свічки запалила,
перехрестилась тричі в Покуття…
і знов відчула – вітерець, мов крила,
торкнувся ніжно до мого чола…
Менi здалося...
© Copyright: Тамара Базилевская, 2020
Свидетельство о публикации №120082508474
Свидетельство о публикации №120082508474
Рецензии