Не забуду ніяк
Заболотку-рікУ.
Не на Осміх натяк
За цю назву таку.
Хай, не зовсім ріка
Повз обійстя могО,
Як бувало, текла
За два кроки всього.
Кожну вЕсну сповнА,
Саме в пОру оцю,
Одягалась вона
У шовки жовтецю.
Пташки-лужниці зух,
Її скиглення звих,
Ошелешував луг,
Мою душу і дих.
Ось, сьогодні якраз,
Бачу трясні і тлінь:
Повернув мене Час
До мирських потрясінь.
Чи з дурного ума,
Чи з лихої руки(?):
Вже і лугу нема
І моєї ріки.
Заболотка
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120082402387
Свидетельство о публикации №120082402387
Рецензии