Сергей Жадан. Который день стояло пекло...

Который день стояло пекло
и солнце хоронилось меж тополями.
А в доме напротив была аптека
где обезболивающее и  бинты они покупали.

Лежали раскалённые кварталы,
будто кто-то рассыпал монеты.
В помещении, которое они снимали,
ночью нагревались все предметы.

Нагревались финки и отмычки,
одежда с запахом никотина,
нагревались бензиновые запальнички,
в которых уже не было давно бензина.

Темнели веки её, тяжелея,
и тополя за окнами бросали тени,
нагревались порезы на её сухожилии,
нагревались пули у него в теле.

И когда она воздуха касалась рукою,
нагревался воздух  - прозрачно-чёрен.
До утра было тихо, тишина была такою,
что слышно было как им снится море.


Вже кілька днів стояла спека,
і сонце ховалося між тополями.
В будинку напроти була аптека
де вони купували бинти і знеболювальне.

Лежали розпечені квартали,
ніби розсипані монети.
В помешканні, яке вони винаймали,
вночі нагрівалися усі предмети.

Нагрівалися фінки і відмички,
одяг із запахом нікотину,
нагрівались бензинові запальнички,
в яких уже давно не було бензину.

Темніли повіки її обважнілі,
і дерева за вікнами відкидали тіні,
нагрівались порізи на її сухожиллі,
нагрівалися кулі у нього в тілі.

І коли вона торкалася повітря рукою,
нагрівалося повітря – чорне й прозоре.
До ранку було тихо, і тиша була такою,
що чути було як їм сниться море.