До вересня два тижні...
Я крокую
бруківкою по Лисенка.
Вітри
з далеких нині споминів вирують,
немов фанати подиху, як гри
у п’ять сторін трикутника.
На скронях
сріблястим пасмом відповідь років,
що заховались в сонячному лоні,
з якого - все: і музика, і спів,
і той, хто знав, що страчувати варто
лише себе...
Всі інші - переляк
холодних душ закликаної варти,
яка вбиває тих, хто не закляк
від просто ймення.
Ніч чи день надворі -
то все пусте.
З розкутих п’ють лен кров,
і то, коли із щастям ходить горе,
а не під в ніч придумана любов...
Зелене листя юної тополі
комусь шепоче рими.
Босоніж
пробіг дивак, що тут шукає волю
і настромляє знайдене на ніж.
Вгорі щось дме і осінь знов кочує
пустелею загублених годин.
До вересня два тижні...
Я крокую
бруківкою по Шіллера...
Один.
Вiдрiзки
© Copyright: Александр Ноцкий, 2020
Свидетельство о публикации №120082201706
Свидетельство о публикации №120082201706
Рецензии