Не те чуття, не той бажаний день

Напевно я є не така як ви.
Не ті слова,думки,бажання.
Погляд не той,світогляд в голові.
І біль не та і не таке кохання.

Не те чуття,не той бажаний день.
Мрії не ті,а також сподівання.
Напевне я не та...не та,лишень...
Можливо я сова...чи пташка рання.

Гадаю що відмінна від усіх...
Чи ніс не той...чи губи знахабнілі.
На них з'являється веселий сміх...
Ховаючи той біль в очах і тілі.

У тиші чую як співа вітри...
Як гілля каже що болить деревам.
Прошу очима у сльозах,-зітри...
Дощі з небес,в грозі...у звуках реву.

Та блискавицю певне я люблю...
Жадаю грому,серед звуків тиші.
За рідних,Бога в серці я молю...
За цвіт та спокій у садку крізь вишні.

За листопад,за осінь,кольори...
За пісню що замовчують лелеки.
Повітря свіже що із-за гори...
Летить до нас...напевно що з далека.

За листя що зростає на весні...
Осіннє листя,що біжить з вітрами.
За те життя що дарував мені...
Мій батько,із вагомими світами.

За материнські хліб та молоко.
За ніжність рук,я дякую роками.
За чуйність що у серці глибоко...
Лишилася в словах моєї мами.
  (Понкратова.О.В.)