Дріботіло тоненькими ніжками,
Бігло геть по траві навмання,
Золотавими бавлячись кісками,
Утікало моє «Кошеня».
Зупинилось в пісочку на березі,
Ще лякає маленьку вода.
Кілька днів залишилось до вересня…
Вже холодна вона, не біда.
В оченятах промінчики світяться,
Чи то бісики скачуть не злі,
В різнобіч рученята розвісивши,
Повертає назустріч мені.
- Це листочок, це квітка, це дерево,
Тепер ти покажи, «Лапеня».
Морщить носик і тикає весело.
Вчиться швидко, моє «Кошеня».
Не впіймати швиденьку, заплутуюсь,
І втікачка за мить на землі.
Ти не плач, на колінця подмухаю.
Заберу твою біль і жалі.
Пригортаю тендітну стеблиночку,
В носик чмокаю ніжне дитя,
Ти моя найдорожча кровиночка,
Пустотливе моє «Кошеня».
Кошеня
© Copyright: Ален Мак, 2020
Свидетельство о публикации №120082107529
Свидетельство о публикации №120082107529
Рецензии
Дуже сподобалось все прочитане у Вас, Жанно. Особливо ніжно і зворушливо про внуків. Щастя Вам і Вашій родині!
Тайный Альков 07.02.2021 23:14 • Заявить о нарушении
Тайный Альков 07.02.2021 23:14 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.