Поцелуй августа...
Мов птахи налякані, зірочки сховалися
В сонячних промінчиках, наче у кущах.
Замість них, поглянь - роса в травах розгулялася,
Заблищала, немов сльози щастя на очах.
Світить діамантами, ніжна, мов перлиночка,
Подивись-но, як вона на стеблі блищить.
Все нагадує минуле... Душа, як дитиночка!
Навіть в радість те, як півень дзвінко десь кричить.
Сповіщає спів його, щоб ми просиналися,
Та я вже по полю йду сонце зустрічать.
Там, на сході, промінці, мов малята, взялися
Усі навколо за руки й радісно блищать.
Подих серпня став вже іншим - освіжає лагідно,
Не палають пристрасті, спокій настає.
Суміш пахощів квіткових та плодово-ягідних
В стан релаксу вводить ме;не й серденько моє.
Поцілунком ледь торкнувшись ніжним, оксамитовим,
Серпень на вустах полишив згадку про любов,
Про часи, коли коханням була оповитою,
Коли грала, вирувала в моїх жилах кров,
Коли мрії пахли медом, квітками весняними,
І життя здавалось довгим - майже без кінця,
Як закохуватись вміли серцем до нестями ми...
А тепер частіш все молим прощення в Отця!
Серпень нашого життя - спогади та підсумки,
І від себе ти нікуди, милий, не втечеш!
Доля - то тобі не гра, що в дитинстві, в піжмурки,
Коли вигадкам та мріям ми не знали меж.
20.08.2020 р.
(фото із інет)
Свидетельство о публикации №120082006188