Вже майже п’ятдесят, і вбивча хвиля віку
змиває почуттів минулих береги,
якими сивий Б-г притримав чоловіка,
що сплутав день і ніч від дикої нудьги
на ламаній межі безладдя і Едему.
В повітрі причаївсь зорі нової схід,
а я дивлюся знов на викреслену схему
з етапами буття дитина-дядько-дід
і плачу від журби за те, що все минеться,
й сміюся від думок про те, що вічно сам,
допоки добрий Б-г вгорі не посміхнеться,
вітаючи мене зі сходом в небеса.
Бо все, що є внизу, безвартісне для того,
хто, зкутий нині в мрій колишніх ланцюги,
крокує до свого усміхненого Б-га,
що сплутав день і ніч від дикої нудьги...
Посмiшка
© Copyright: Александр Ноцкий, 2020
Свидетельство о публикации №120081902187
Свидетельство о публикации №120081902187
Рецензии