Роман Лубкiвський

 Лубкiвський Роман Мар'янович

Могилівчанин


10.8.41, Островец- 23.10.15) - Радянський і український письменник, державний і громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України. У молодості, осягаючи ази армійської науки, служив в Могилеві-Подільському.


Поетеса Ніна Юхимівна Гнатюк в інтерв'ю вінницькому «33-му каналу» згадує, -
   
      – «А хто був першим творчим коханням?
     – У це зараз важко повірити, але Роман Лубківський тоді був молодим солдатом у військовій частині в Могилеві-Подільському, і ми зустрілись із ним на мосту до Атак. Він був таким худим, у великих кирзових чоботях, такий ліричний і сором’язливий, боявся мене взяти за руку... Хто тоді міг знати, що він потім стане народним депутатом, нашим послом у Словаччині, головою Шевченківського комітету і дуже відомою людиною в Україні? Може, це був знак долі, але наші шляхи тоді розійшлись і ми зустрілись лише через роки. Свого першого сина я назвала Романом...»             


МЕДОБОРИ

На зрізах стебел закипають соки.
Тужавіють восково качани.
Черешні дикої гілля високе
Береться барвою тонкої жовтизни.
То серпнева рука, важка од змори,
Торкається кряжистої гряди,
І сочаться медами Медобори,
І пахнуть Медоборами — меди…
Я народився тут. В далекім літі,
У білому подільському селі.
Стояли пшениці, ущерть налиті.
Ішла війна велика на землі.
Останні відкотилися обози,
І їм услід журились бідарі…
Важенні череваті бомбовози
Несли на схід смертельні тягарі.
Не пам’ятаю, як нашестя п’яне
Вривалося в надвечоровий смерк.
Горіли села по ночах. Краяни
Йшли у вогонь за мене, йшли на смерть…
Я в сорок п’ятім дочекався тата —
В розтоптаних чоботях, з речмішком…
Сміялася комірна наша хата,
Як чорний хліб, накритиіі рушничком…
Ішли селом війська, як день, веселі,
Стелилася рум’яна пилюга.
Крутилася в безумній каруселі
Земля, як медівник, пахка й туга.
Я землю цю, відроджену і чисту,
У золоті вечірньої води,
По вінця повну сонячного хисту,
Де навіть з каменю течуть меди,
Я землю цю, молочну і медвинну,
Із шрамами окопів на чолі,
Проречисту, речисту і єдину —
Цілую мовчки в чорні мозолі.
Я звідси, повертаючись усоте
До запаху хлібів і лободи,
Несу до щільника, збираю в соти
Для Батьківщини сонячні меди…