О, Десно!

Трипільці бились, наче з чортом,
Те вовче племя з гір прийшло...
Але уперлись, наче старим рогом,
Вже день пройшов, місяць зійшов...
Немов ті виснажені воли,
Повітря ковть, та знов,
На поле, праведної битви!
Бо за спиною, батькові всі хати...
Та церква, що буде завтра,
Плакати у тризні...
Вже сил нема, мечі частіше
Падають в багнюку!!!
Та навкруги, уламки, кума, й сокири...
"Дай поцілую, Куме!!!
Твою святу, хоч
І відрублену, по лікоть руку..."
Нема надії, помочі нема...
І кров стигає, без води та віри...
І тільки двое нас...
Спина к спині...
Мій родич, волочить,
Кульгаво праву ногу...
І ось стріла пронзає груди,
Вже мені. Я падаю...
У житне поле. У саму долину...
І там на дні...
Я землюїм, я ії пью!
З піском, та глиною...
Та тріскою, на іклах,
Старих, потрісканий,
Мов на млині, каміннях...
"О, Десно! Моя ти люба!
Мати всіх русічів!
Із тебе вийшли ми,
До тебе повертаюсь...
Прими мене... Іду я до своіх...

Бурих А.М. 17.08.2020 (08:20)

Светлане Сазоновой