Мене ти лагідно і строго,
Ламала, гнула.(Не дай бог!)
І ось я тут, і там, за рогом
І – межи зламами епох.
Живу, як всі. І Слава Богу!
Мене вела ти, як могла.
Від ніг моїх, мого порОгу,
Тобою смуга пролягла.
В довірі, з логіки простої,
От, як би йти я не хотів,
Іду в незвідані устОї,
ДопОки не перегорів.
З очей не викреслю ніколи:
БайрАки, пагорби, гаї ;
Ліси, степи, лани та дОли.
Вони – порадники мої.
Он там, вгорі на видноколі,
КрилАми яструб хмари рве.
То мій послАнець:Вирок Долі;
То — Долі дзеркало криве.
Дорозi
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120081802909
Свидетельство о публикации №120081802909
Рецензии