Проти ночі, і «проти» – настільки, що «проти» – вже «ніч»,
ти шепочеш важливі слова: ті самі, що і вранці,
і, так само, як вранці, почути тебе – мало шансів,
через те, що я – сон... Я – з Морфеєм... Ще... Вже... Віч-на-віч...
Але ти – все шепочеш, шепочеш, не маєш образ,
вже сама чимчикуєш між снів, обираючи кращий.
Ти шепочеш важливе – щось дуже щасливе і наше.
Я здогадуюсь – більше, ніж чую, і так – раз-у-раз.
Вдень – розбірливо все: кожне речення, слово і звук.
А на те він і день: інший вимір думок – інший шепіт.
Після кожного слова цілую плечей твоїх трепіт...
Після кожного слова цілую тепло твоїх рук...
Потім – вечір. І ніч. І слова, у яких сенс – нічний.
І смішніше за все, що і ти кажеш часом нарано:
«Ти всю ніч шепотів щось щасливе мені, мій коханий».
«Я? Всю? Ніч? Шепотів? Щось? Щасливе?».
...Смішна і смішний.
Смiшна i смiшний, або Проти ночi
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120081801484
Свидетельство о публикации №120081801484
Рецензии