Шукаєш прозріння... А є, хто прозріння не хоче?
Чекаєш прозріння... Неначе чекаєш любові.
Прозріння приходить, коли ще заплющені очі,
а бачиш – вже бачиш – усе до останнього слова.
Ще очі заплющені, ще не сяйнув перший промінь,
ще ніч не пускає на обрій і думки про світло,
ще сни, і знемога, і млість геть женуть слова гомін,
а ти уже серцем відчув, як скучаєш за світом.
І вірш – як життя, як любов – переповнює душу.
Прозріння натхненням тремтить – навіть стримуєш вії...
Із кращими снами прощаєшся усміхом: «Мушу!».
І щастям записуєш вірш: вірш – це втілена мрія...
Шукаeш прозрiння... А e, хто прозрiння не хоче?
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120081609764
Свидетельство о публикации №120081609764
Рецензии
