Iду до хати, де рай дитинства

Iду селом, вже багато рокiв
Я тут не була, рахую кроки,
Неначе дзвони серце калата,
Iду до хати, тiєї хати
Де рай дитинства мого первiсний,
Де колискова , забута пiсня,
В сусiдськiй хвiртцi стоїть бабуся-
Тiтонька Ганна, впiзнати мусить.
Нi не впiзнала (бачить погано)
-Здоровi будьте, нанашко Ганно!
Блимають вiкна пiдслiпувато,
Вже покосилась старенька хата.
I даху ребра стирчать у небо.
-Хато-сирiтко, прийшла до тебе.
Не можу стримать сльози гiркiї,
Це сльози вiдчаю й безнадiї
Не повернути рокiв далеких,
Вони полинули мов лелеки.
Схилила вишня в молитвi вiти,
Вмостився їй на гiллячки вiтер.
Де був квiтник, там бур"ян буяє,
I плаче серце- неньки немає.
Iду, де рiчки блакитна стрiчка,
Де явiр в небо, немовби свiчка.
Шанують верби там свою вроду.,
Я звicю ноги босiї в воду,
Наче в дитинствi хвилю збиваю
I пiсню мамину заспiваю.
Прольється в нiй гiркота полинна,
Журба глибокая, журавлинна.
I знову наче малу дитину,
Додому кличе стара хатина.