Алексей Булыга 1938 - 1966. Зимний сад
Как весь в снегу сияет зимний сад!
Жемчужный пух роняет плавно, редко,
И весь искрится мириадом звезд
И ты вся в звездах, улыбаешься, расцветши.
Как хорошо забыться хоть на час
В переживании, что вот – сбылись мечты!
Все замерло, взор обратив на нас,
И я целую нежные ресницы…
В немой тоске, что их судьба пуста,
Снежинки светятся в бездонность неба,
Смеешься ты, и тихо на устах:
«Не надо так, ну хватит уж, не треба".
Сад дремлет; как из мрамора, стоят
Кусты, деревья и смеются сребряно;
Две искорки в глазах твоих горят,
Сверкают: «Ну, целуй нас, так потребно…»
ЗИМОВИЙ САД
Як сяє весь в снiгу зимовий сад!
Перлистий пух спадає плавко, зрiдка,
И скрiзь виблискує, мов зiрок мiрiад,
И ти – в зiрках, всмiхаєшся, мов квiтка.
Як хороше забуть в життi про час
У вiдчуттi, що ось – здiйснились мрiї!
Завмерло все, дивуючись на нас,
И я тебе цiлую в нiжнi вiї…
В нiмiй журбi , що доля їх пуста,
Снiжинки iскряться в глыбоке небо,
Смiєшся ти, I тихе на вустах:
«Не треба так, ну годi вже, не треба».
Дрiмає сад; мов з мармуру, стоять
Кущi й дерева i смiються срiбно;
Двi iскорки в очах твоїх горять,
Виблискують: «Цiлуй нас, так потрiбно…»
Свидетельство о публикации №120081606235