Треба...

Чомусь постійно треба щось,
Яке ж те "щось" причепа!
"А хоч коли б саме знайшлось", -
Розмріялась дурепа.

То треба те, то треба це,
Й життя із тим триває,
І ловиш щастя похапцем
Без смаку короваю.

А гірше, гірше, що душа
Ридає у мовчанні,
І хоч своя, а як чужа -
Пакетик зайвий чаю,

Роздертий кимось на біду:
У кружку чи у смі'ття?
Як буде треба, то знайдуть...
В душі живе саміття

І проклинає все оте,
Що так було потрібне,
Воно ж таки й не золоте,
Й на розмір ніби дрібне.

А вже зриваєшся на всіх,
Й на себе зло воротиш,
Бо знову "треба", і не сміх,
І сам собі не вгодиш.

У клітці кованій, у ній
Сиджу, крилатий в'язень.
Вона тримає ночі й дні
У пастці забов'язань.

Та час злетіти! А усе,
Що "треба" - зачекає!
Бо відпочинок принесе
Блаженство, спокій раю!
 
І там не треба щось комусь,
Й собі чогось - не треба.
Сиджу на хмарці та молюсь
У неосяжність неба...
(16.08.20)