Я не хочу вмирати...
Врятуй мене, рідна!
Навколо
вже відспівані ксьондзом з попами лежать вояки,
і за ними пильнує потріпана і сивочола,
квола бабця з косою, що пошепки лічить роки.
Я не хочу вмирати!..
Зроби щось, кохана!
Благаю...
Там, удома, ніхто не казав, що звичайна війна -
то широка стежина з життя примітивного раю
до епічного пекла, де знову ж блукає вона.
Я не хочу вмирати!
Заший мені груди нитками
і нарешті спини почорнілу від злидарства кров.
Смерть не знає людей, бо спілкується лен з кістяками,
для яких не суттєво, що вбило: кулак чи любов.
Я не хочу вмирати.
Візьми мою душу в долоні
і, коли відігрієшся, знову її відпусти
вздовж волосся, що сріблом фарбує засніжені скроні,
по загубленим спогадам щастя, де лишишся ти...
Я не хочу вмирати
© Copyright: Александр Ноцкий, 2020
Свидетельство о публикации №120081501310
Свидетельство о публикации №120081501310
Рецензии
