Не вірую у те постиле майбуття,
Що сон турбує чорно-сірою межею
В моїй уяві, пришле маяття,
То не моє прокляття, то її рукою.
Хіба я не робив ті кроки з молитвами,
Не виривав на силу, своє каяття,
Не ніс свій хрест, запеклими віршами,
На спомин небезбечного буття.
Та все це промайнуло, як примара.
Життя надмірне з почуттям.
И все що викрила наснага,
Те й залишилося життям.
Примара життя
© Copyright: Игорь Колотило 2, 2020
Свидетельство о публикации №120081406173
Свидетельство о публикации №120081406173
Рецензии