Зранку вовки напевно п'ють чай,
Із меліси , ромашки і всяких коріннів.
Ти за мною по-вовчі скучай.
Як Акелла, влучно, незмінно.
Не замінюй ніким у житті.
Так вже склалось у вовчої стаї.
Де вовчиці нема, це сім'я самоти.
Я тебе навіть вовком впізнаю.
А ночами вовки випивають зірки,
У горнятках їх місячне сяйво.
За тобою в пітьму не боюся іти.
Ти впізнаєш волосся русяве.
Навіть просто впізнаєш мою ти ходу,
Аромат мій почуєш здалеку.
Я у стаї тебе і наосліп знайду,
Завари мені чай у цю спеку.
І помалу з тобою п'ємо ніжний чай.
Це в Карпатах така таємниця.
Як світанок, мене ти завжди зустрічай.
Таке навіть вовкам не насниться.
Вовки
© Copyright: Светлана Петрина, 2020
Свидетельство о публикации №120081402903
Свидетельство о публикации №120081402903
Рецензии