508. Василь Стус. Клади слепой свой шаг меж пропас

Клади слепой свой шаг меж пропастей.
Утраченного тела тени длинные
мотаются, как жилы, с правеков —
как знаки уверения, что годы
не истребили душу твою в прах.
Клади слепой свой шаг. Пускай к ногам
пространство кривостволое ложится,
пусть возмещает  то, чего ни глаз
твой не увидит, ни уловит слух.
Клади слепой свой шаг.
                Погаслый свет,
ты вновь появишься, ко мне вернешься,
когда я мертвую пройду пустыню
или умру - и космоса равнина
родится из костей моих железных,
железного неверия и верст.
Клади слепой свой шаг. Материками,
морями и  провалами ступай,
вельможно наклонившись по-над бездной,
ищи опоры в вере! Не найдешь —
так голову сломя сорвешься в бездну
и пропадешь. Клади слепой свой шаг.
Рожденные в молчании слова
в молчанье и вернутся. Лишь шаги
вперед способны двинуть твою поступь,
а выхолодят сердце -  то согреют,
а умертвивши — сразу оживят.
Клади слепой свой шаг. Летят, как пули,
воспоминанья проминулых лет.
Ты только не наткнись на них душою,
ведь убиваючи, они живут.
Да будет твой поход благословен,
что, отменяя смерть, стяжает вечность
на жале боли, памяти и жажды.
Пусть в одну нить он их соединит,
тем знаменуя твой порыв упрямый.
Так за межу скорей переступай,
не стопори свой исступленный выход.

Клади сліпий свій крок межи проваль.
Утраченого тіла довгі тіні
сотаються, мов жили, з правіків —
неначе знаки певності, що роки
не знищили душі твоєї впень.
Клади сліпий свій крок. Хай до ноги
тобі лягає кордубатий простір,
хай навертає те, чого ні око
твоє не вгледить, ані вловить слух.
Клади сліпий свій крок.
Почезлий світе,
ти з’явишся, повернешся мені,
коли я перейду пустелю мертву
чи вмру — і галактична рівнина
народиться з кісток моїх залізних,
з моїх залізних спроневір і верст.
Клади сліпий свій крок. Материками,
морями і безоднями ступай,
вельможно нахилившись над проваллям,
шукай підпори в вірі! Не знайдеш —
то стрімголов посовгнешся в безодню
і пропадеш. Клади сліпий свій крок.
Народжені з мовчання словеса
вертають до мовчання. Тільки кроки
подвигнуть наперед твою ходу,
а вихолодять серце — то й зогріють,
а вимертвивши — разом одживлять.
Клади сліпий свій крок. Летять, як кулі,
спогадування проминулих літ.
Лише не наразись на них душею,
бо убиваючи, вони живуть.
Хай буде п;хід твій благословен,
що, одмінивши смерть, тримає вічність
на вістрі болю, пам’яті й жадання.
Хай уводносталь він злютує їх
і ознаймує твій затятий порив.
Тож за межу стопу свою занось
і не спиняй свій божевільний виступ.





Благодарю Василя Вакуленко за помощь в работе над переводом.