507. Василь Стус. Вокруг земли мои кружили грёзы..

Вокруг земли мои кружили грёзы,
и в сердце волнами плескался Днепр.
Планета вся — один Чумацкий шлях
глядится в ночь тревожными глазами.
Корабль плывет себе в безмежье сини,
а зори спелые как крабы, что впились
в мощь черную взъерошенного неба:
его земным раскачивает ветром.
Мой край, ты проплываешь подо мною
напевом песни, что с ребячьих лет
из сердца прямо к небу прорастала,
и крепла и пружинилась, как колос,
манила сладко в синие миры.
И край родной, зажатый в полушарьях
картографических, расправил плечи,
взыгравши изумрудными садами
и шахматной доской златых полей.
Согнулся день подковой золотою,
и сильный кто-то как копытом вдарил—
аж искры в ночь! Земля же, точно мать,
глаза все  высмотрит ему вослед.

Навкруг землі мої кружляли мрії,
і в серце хлюпав хвилями Дніпро.
Планета вся — один Чумацький шлях
зорить у ніч тривожними очима.
А корабель пливе в безмежжя синє,
достиглі зорі крабами вп'ялись
у чорний креп скуйовдженого неба:
його земні вигойдують вітри.
Мій краю! Ти спливаєш піді мною
мелодією пісні, що з дитинства
з грудей моїх до неба проростала,
тужавіла і пружилась, мов колос,
манила мрійно в голубі світи.
І рідний край, затиснений в півкулі
географічних карт, розправив плечі,
загравши смарагдовими садами
і шахівницею злотавих піль.
Зігнувся день, мов золота підкова,
і дужий хтось копитами ударив —
аж іскри в ніч! Земля ж, неначе мати,
всі очі видивить за ним услід.
1962