Я тихенько поскаржусь тобі – на усі мої вірші.
І на ті, що яскраві, і ті, що сховались у тінь.
Зрозуміє не кожен мене, хто і сам вірші пише,
бо у вірші своєму поет бачить тільки глибінь.
Я не знаю, наскільки глибокі рядки і катрени.
Не належить мені бути критиком віршів своїх.
У поетів і критиків різні настільки терени,
що давно я простив сплески критиків милих моїх.
І на вірші я скаржусь тому, що вони – невгамовні,
не лишають самотнім мене ні удень, ні вночі.
Ось і скаржусь тихенько, бо віршами власними повний,
бо чернетки – безсоння одвічне моє, хоч кричи.
Вірш – яскравий і той, що у тіні, – це зовсім не лихо,
а щасливе натхнення і стан – до якого я звик...
Тихо скаржусь тобі. Ти – смієшся у відповідь тихо.
Та і я – усміхаюсь. Я – самий веселий скаржник...
Я тихенько поскаржусь тобi - на усi моi вiршi
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120080409618
Свидетельство о публикации №120080409618
Рецензии