ночi моляться

від бринівшого спокоєм ока відхилився окраєць світання,
лиже промінь намолені стіни-руки дому мого, розстріляного тобою,
де візвався скаженістю пса суті берег вчорашнім,
сипе щедрістю розпростертого кулака
хвою вирвану із куща
на голову лису,
наче дає ляща
і молиться одночасно
її різнобока душа
і сміється нАпадами
неспроста,
криво і хитро, з усміхом, прибирає
натяки  із доріг буття,
ти вгрузнеш і не розберешся,
що, де й по чім,
падаєш кленом,
блискавкою зламаною
їй в лице,
а вона сміється,
наче скажена,
але її насправді це не пече,
одужання в сердці несе,
наче щось справді святе,
непоборена,
у вінку пахощів,
що сповзає на її лице,
в очі - квіти, чи цвіт,
і так живе,
не знаю
та знаю її,
вона сусідка серця мого
і долі моєї слава і теплий знак,
ім'я її випалене угорі,
аж зорі до дня горять,
повітря плавиться,
то ймення любові вогню,
ночі її й мої не сплять,
моляться

06.01
23/07/2020