486. Василь Стус. Таёжный сумрак как Элизиум...

Таёжный сумрак — как Элизиум,
а хвоя лиственя -  что слёз
окалины. В мошкарном лесе
в кошмарном крае - все сошлись
дороги тряские. Отныне
низай туманных дней  разок*
и в недра, как в слова глубинные,
спускайся, кайся и песок
пересыпай, перелопачивай,
переливай, перемывай
своей кровью. Не достанет —
на покаянье. Так и знай,
что не достанет. Тени чёрные
стоят стеклянным вороньём,
завеяли ветра осенние,
а голова – точно котел,
намедни вынутый из печи.
Да бог с ним! Не засунешь в плечи.

*разок - нитка мониста

Пітьма тайгова — як Елізіум,
модринна глиця — ніби сліз
окалини. В мошкарнім лісі
в кошмарнім краї — всі зійшлись
твої трускі стезі. Віднині
спроваджуй тьмяних днів разок
і в надра, як в слова глибинні,
спускайся, кайся і пісок
пересипай, перелопачуй,
переливай, перемивай
своєю кров'ю. Не достачиш —
на ту покуту. Так і знай,
що не достачиш. Чорні тіні
стоять, мов склякле вороння,
вітри завіяли осінні,
а голова — немов горня,
допіру витягнуте з печі.
Дарма! Не заховаєш в плечі.