Він добре пам'ятав, що спочатку вони – зовсім обійшлися без слів.
Уже у першу мить погляди – сказали один одному щиро і багато
Він навіть не почув, що душа – вже шепоче слово «полюбив».
Вона навіть не почула, що душа – вже шепоче слово «кохати».
А слова – лише зачаїлись у небайдужих душах і очікували на свій час.
І коли словам дозволили, вони вирвалися на волю і – щасливо – гомоніли.
Це – ейфорія, коли слова чоловіка для жінки – єдиний іконостас,
коли хочеться: що – слухати, що – молитись, і – жіночі мурашки по тілу…
З віком слова припинили бешкетувати нестримними «а давай?» – «а давай!».
Але вона про його слова завжди думала: «Слухаю – мов молюсь»...
І вони знали, що їхніми останніми словами не будуть – два «Прощавай».
Вони зрозуміли, що їхніми останніми словами будуть – два «Люблю».
Спочатку вони - зовсiм обiйшлися без слiв
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120080205898
Свидетельство о публикации №120080205898
Рецензии