Люди сліпнуть. Вдають, що люблять,
А насправді - в казках ув'язли,
Переписують безліч дублів,
Розрізають життя на пазли.
Намагаються марно скласти
Щось нове зі старих уламків,
Неспроможні втекти із пастки,
Потопають онлайн до ранку.
У мережі сліпої омани
Й спразі до насолод низинних.
У наваді п'янкого туману
Мить за миттю реальність гине.
Замість мрії - самі забаганки,
Снів ілюзії кольорові.
Розбивають серця, як склянки
І танцюють на склі до крові,
А упавши, благають слізно
Про пробачення і пораду,
Наче мати, сумну й беззлісну -
Ними кинуту, зраджену правду...
Пастка
© Copyright: Анита Левицкая, 2020
Свидетельство о публикации №120073108670
Свидетельство о публикации №120073108670
Рецензии