479. Василь Стус. Ступени жизни отслоение души...

Ступени жизни: отслоение\оголение души
среди слежавшихся и сланцеватых
отмерлых душ — минувшей родословной
беды нагорной. Пахнущие смертью
от века неприрученных  страстей
что, в землю втоптаны, вздымают руку,
как будто бы утопший из воды, —
последний выкрик устрашенной воли,
тем перепуганной, что их конец
виднее из-за самоусмиренья -
самодовольства. Обнаженный рот
возжаждал окропить себя водою
своей же смерти. Это есть ступень
твоя последняя. О опустелость душ
и опустелость жизнеоснованья
на полпути меж жизнью и меж смертью.
До жизни ведь— и страшно, и далёко,
и сил не станет. А до смерти - ближе,
как до подружки, что всегда доступна
и голод жизни усмирит сполна
одним лишь наслаждением причала.
Так пусть крылом нас кроет лебединым
ужасная и всеблагая смерть.


Щаблі життя: відслонення душі
промежи злежалих і сланцюватих
одмерлих душ — старого родоводу
нагірньої біди. Пропахлі смертю
справіку неоговтаних бажань,
що, в землю втоптані, підносять руку,
неначе потопельник із води, —
останній крик настрашеної волі,
тим схарапудженої, що кінець
видніший їм за самогамування-
самовдоволення. Розкритий рот
запрагнув окропитися водою
своєї смерти. Ось — щабель останній
твоїх щаблів. О порожнечо душ
і порожнечо життєіснування
на півдороги між життям і смертю.
Бо до життя — і страшно, і далеко,
і сил не стане. А до смерті — ближче,
мов до коханки, що приступна завжди,
твій голод погамує життьовий
самою насолодою причалу.
Тож хай крилом нас криє лебединя-
смерть: моторошна і усеблага.
4.2.