478. Василь Стус. Уже тебя заждались сновиденья...

Уже тебя заждались сновиденья
и долго бродят чередой сестер,
чтоб впиться в зеркала моих призывов,
которые, как дымом, тьмит тоска.
Небезопасно длить это желанье
и складывать благочестивым жестом
родные губы, очи, подбородок,
чтоб инкрустировать светящуюся тень.
Ты где-то за крайокраем, таишься
от моего безудержного взгляда,
ведь поняла: все тяготы разлуки
свидание однажды разберет.
Уже тебя шукают сновиденья,
на цыпочках ступая, ведь так страшно,
невыносимо — сердцу признаваться,
что нет тебя.
                Что это сон приснился
и на рассвете, как водою, сплыл.


Уже тебе шукають сновидіння
і довго блудять, як сестер черга
устромиться в мої свічаддя накликів,
котрі, неначе димом, туга тьмить.
І небезпечно це бажання дляти,
збираючи благочестивим рухом
знайомі губи, очі, підборіддя,
аби інкрустувати білу тінь.
Єси ти за крайокраєм, чаїшся
од мого неоговтаного погляду,
бо розпізнала: весь тягар розлуки
побачення колись перебере.
Уже тебе шукають сновидіння,
ступаючи навшпиньках, бо застрашно,
замоторошно — серцю зізнаватися,
що вже тебе нема.
Що сон був снився
і вдосвіта, мов за водою, сплив.