Стихает свет с блакитного\небесного на черный.
Стихает свет — и слово прорастает.
А где дела? А где твои просторы?
А где твой меч? — Неведомо. Не знаю.
Неведомо. Не знаю. Белый свет
опал, осыпался, сошел на нет как берег
посередине правд и кривд. Среди коррид
шизофрении морок душу греет.
И ты возносишься, стремительный, как боль,
стремительный и дикий, как стожало
мучений ведьмовских, ведь до сих пор
тебе жизнь ничего и не сказала.
Світ міниться — з блакитного на чорний.
Світ міниться — і проростає слово.
А де діла? А де твої простори?
А де твій меч? — Не знати. Невідомо.
Не знати. Невідомо. Білий світ
Опав, осипавсь і зійшов за рінню
Посеред правд і кривд. Серед корид
Шизофренії морок душу гріє.
І ти підносишся, гінкий, як слово-біль,
Гінкий, несамовитий, як стожало,
Жалів відьомських, досі ж бо тобі —
Твоє життя нічого не сказало.
472. Василь Стус. Стихает свет с блакитного на чер
© Copyright: Алёна Агатова, 2020
Свидетельство о публикации №120072805228
Свидетельство о публикации №120072805228
Рецензии