Я прийшов, моя криниченька...

Україно ти моя занедбана

Щастя ти лелече
Закосичене
В мріях білих
Сивих дум долин
Чом забули
Стародавні звичаї
Коники де наші
І воли

Де ріка
Джерельна чисто вимита
Раки й риба
Ряска й лілій цвіт
Як життя скалічене
Нам випростать
Кут глухий змінить
На Світла світ

Україно ти моя
Занедбана
Ти прости
Що множимо гріхи
Заросла стежина Божа
Й де вона
Жадоба не є
До щастя хист


Мотивами Богдана-Ігора Антонича

                Чорне й біле

Десь далеко в синіх сутінках
завіси пам'ять шепче…
У вікно відкрите вітер
студить…. Постаті мінливі
Всі кудись спішать. Зоря
вечірня пломеніє – ще й ще,
Нижче й нижче, за дахами
у шатрі червоні зливи…

Денце дня іще одно;го
в сірий вечір поринає…
Настрій дивний, як димок
від сигарети – був й немає.
Вже ліхтар на розі зойкнув,
розігрівся й світить тьмяно.
Жде сюжет любовна пара
на тій лавці для роману.

Край Землі й небес зійшлися –
лиш повітрям відділились.
Ніч не лякана у місто
увійшла легким туманом.
У домівці, що навпроти,
дошка шахова зсвітилась –
Чорне й біле – все упоміш,
як життя чудна омана…

Це вікно… збіднів екран… і
кава встигла прохолонуть;
Щось тролейбус проспівав
з жалем – неквапно з завороту.
В чорнім зорянім, красивім
покривалі Неба лоно –
То ж вистава Божа, мила
і чарівна – сну є спротив…


  Над мрією білих хат

Синій конику синьоокий
Ти лети над краєм моїм
Над Вкраїнським краєм глибоким
Широчінь Дніпрова стоїть

Шелестить калиновим вітром
Вербний дух хуторів і сіл
Де сади простягають віти
Після гроз веселкових сил

Синій конику сокирковий
Скач над мрією білих хат
В снах на мальвовій рідній мові
Хай година зника лиха



«…У домі дідусевому долівку
  Ще довго цілуватиму у снах…»
С.Сурмач

       *  *  *

І хто цю долю слав мені з небес,
І серце вдарував чутливе й ніжне?
Зустрітися й побачити б Тебе
Весною, в падолист, чи в зиму сніжну…

Я виріс на бабусиних хлібах,
А з дідусем не стрінутись довіку…
Та довго цілуватиму у снах –
У домі дідусевому долівку…



 Простіть,
      Тато й Мамо

Простіть, Тато й Мамо,
Простіть, мої  милі.
Лиш хвильку… так мало
На Вашій могилі...
Я в пам’яті вічно
Зберіг Ваші очі,
І в серці невільно
Їх усміху хочу.

Хто знав, що так мало
Ми будемо з Вами…
Не все сказав, Мамо
В ті миті,… як грами…
В цім краї й на згадці
Нема, що міраж той:
Не вічний, як в казці,
Зникаючий раптом!
 
Життя це земнеє,
Як пісня, минає...
Так хочеться щастя...
І Вас вже немає.
Одна лиш надія,
Що стрінемось в небі –
Де сум свій розвію,
Татусь мій і Нене...


                *  *  *

Я прийшов, моя криниченька,
Ще навідався, прийми…
Хай обійме в зорях ніченька,
Здавна, ніжними крильми…

Хай постіллю трави шовкові,
А шатром – небес чоло…
Сон мій – радіснеє щось навій,
Що було, що вже пройшло…

Лиш свята твоя водиченька –
Вмиюсь, верне вії мрій…
Змолодіє в зморшках личенько
Край дитинства, вірний мій…



                *  *  *

Шелестять колеса битим шляхом –
Я лечу назустріч вітру, знов…
Бились тут колись татари й ляхи,
Козаків отаман, без розмов…

Скоро хутір «Жовта Круча» зрине
І «Веселий» – там, де став блистить…
Рідна Батьківщина – шлях полинний.
Серця спогад – найсвятіша мить…

Те весілля, як лелека біла, –
Чорні ждуть, відмітини життя…
Битий шлях, безсмертник сполотнілий.
Крізь тенета – в небо вороття…


            Чи встигну

Чи встигну, мабуть таки встигну
Земну поцілувати мить.
Ці вірші, як свою дитину
Плекаю,... Серцем дослужить.

Так суджено... в життях поданні
По кроку крок у Вічність йти –
Летить вже час в ті ясні далі,
Щоб зрозуміти і знайти...

         *  *  *

Як заграють всі літери в слові
І тополя принишкне шуміть –
Світ почує цю музику мови,
Щиросердний поета привіт.