Так буває, що в душу вселилась зима,
Віють вітри холодні та сонця нема.
Хмари сірі лякають і грози гудуть,
І холодні дощі без упину ідуть.
А самотність уже завернула у двір,
Дочекалась вона несприятливих днів,
Коли щедро засіяла чуб сивина
І навколо нікого із близьких нема.
А чи вистачить сил щоб весь сум розігнать
І холодную зиму із серця прогнать,
Щоб засяяло сонце в душі золоте
І надія й любов у житті проросте?
Так бува, що в душу вселилась зима
© Copyright: Александр Цихач, 2020
Свидетельство о публикации №120072804075
Свидетельство о публикации №120072804075
Рецензии