Ти даремно прийшла з чоловiком, або Промiнь

Ти даремно тоді на вечірку прийшла з чоловіком.
Я даремно тоді на вечірці з'явився один.
Вирізнялось обличчя твоє на вечірці безликій –
наче промінь яскравий раптово пробився у тінь.

Променисте обличчя твоє не забути ніколи.
Я дивився, радів, мов юнак, і – не до порівнянь.
Я не зміг не дивитись на тебе – не мав сили волі.
Усміхався, здіймався у небо щасливих бажань.

Ти відчула мій погляд – азартний, палкий, чоловічий.
Я не знаю, пробачила очі відверті, чи ні...
Щоб засяяло поруч твоє незабутнє обличчя,
не судилось на танець тебе запросити мені...

Чоловік... З чоловіком прийшла на вечірку даремно...
Він тебе із обіймів не випустив навіть на мить.
Усміхаюсь, вечірки ліричну пригадую темінь.
І обличчя, що в серці, мов промінь, і досі горить...

Та від грішної мрії стаю до нестримного диким –
як була би моєю, і хтось би зненацька сказав:
«Ти даремно тоді на вечірку прийшла з чоловіком»,
я б уже після «Ти» – до півсмерті його затерзав...

...Ти даремно тоді на вечірку прийшла з чоловіком,
хоч не бачив обличчя його, хоч не чув його слів.
Не даремно! Тепер я тобі буду снитись довіку,
буде жаль – що була не сама, і що я полюбив...