Зоряна роса

#Віршімененепокидають
6дн.

                *  *  * 

Клен мій рідний коло дому
Так дивився в сині очі
І мої, й небес розлому
В білих хмарах непорочних…

Що ти бачив – чи майбутнє?
Відлечу в життя далеко,
А над хатою ледь чутно
Знаю, плачуть дві лелеки…

          Зоряна роса

   *  *  *

Промінь зблиснув із-під вії
Тополиних віт і пуху,
Розбудив святії мрії,
Злитись з світом чистим духом.

Сім’я  щастя – у землицю,
Їх полити із криниці,
Як ростимуть, кожну днинку,
Словом-зерням на сторінку…

*  *  *

Сутінки розвіялись,
Золотавий пил –
Обійнявши крилами,
Вже несе що сил
Над світами милими,
В зоряній росі,
У Молочнім килимі –
Божий шлях для всіх…

         *  *  *

Висока нота коливає ніч.
Пасе отару зір – ген, Місяченько,
Підморгує ласкаво так мені
І перстеневий камінь потаємно

Виблискує… З небес же Стожари
Тонесеньку канву нічного тину
Несуть крізь бісер зір і сон хмарини,
Чи нотний стан. Музичні шлють дари…

  *  *  *

Зсвітилося, о Господи,
Сподобитись зорі –
В Твоїх очах, як в овиді,
Я знизу – Ти вгорі.

Твій усміх мудрий, Отче наш,
Несеш в серця крізь час;
Мов, кажеш: «Не твоя вина,
І не твоя печаль.

Все лине, як повинно буть,
Як чорне й біле тло».
Тож іспит цей, хоч верть, хоч круть,
Все рівно принесло б…

            *  *  *

Хто я? Либонь дзвіночок степовий…
Ця широчінь сп’янить кого завгодно –
Ген, на могилі скіфській, віковій,
В пухнастих волотях ковилу срібне гроно…

Як одинак у часі я ось цім –
Все дзеленчу гармонію симфоній.
Чи вчує хтось, поки не грянув грім?
– Любов й Краса спасуть в земному лоні.

          *  *  *

Сполох мрій, прилітай персеїдами,
Крізь світи – процвітають й тепер –
Ніжно в серце злотавими зернями,
Щоб звільнитись від марева перл

Цього світу, що може й потрібного,
У високій же волі Твоїй?
Де лукавість безчестя потрійного
Тче думок, невеселий цей рій…

*  *  *

Жовте світло каганця,
Як рухливе те курча,
Все біжить папером білим
В потаємності незрілій

Того першого вірша –
В нім розквітчана душа
Так злетіти захотіла,
Де нема тяжіння тіла…

*  *  *

Легенькою хмаринкою злечу
В блакить очей небесних, Земле мила,
Де суєту невігластва не чуть,
Душа так легкості і Світла захотіла…

Бо частку від Творця, як цвіт весни
І дихання лелечого, відтоді,
Взяла з собою в первородні сни,
У матричному, розчинившись коді…


      Казковий птах

О літо, жадане літо –
Минаєш, як дивний сон:
Марніють потроху квіти,
Вже листя спадає з крон…

Плоди золоті небесні
Медовий знесли нектар
У пам'ять про білі весни.
Ніч. Місяць – між зір, вівтар…

О літо, жадане літо –
Несеш прохолоду з гір,
А чайки над білим світом
І морем кричать: «Повір…

У радість, у Вічність, крила,
Любов і добро в серцях…»
Планета най рідна, мила –
Ти з Людством казковий Птах…

          Синій кіт

В ночі синій – синій кіт
Із вогненних двічі міт
Блимнув й зник у синіх сутінках воріт.
Чи знайшов собі коня,
В домового перейняв –
Круг ялин гарцює, новорічних свят…

А хурделиця гуде,
Сніговий крізь хугу йде.
Дід Мороз на санях серед лісу десь…
Біла, біла борода
Із заметів вигляда,
А червона одіж майорить крізь даль.

Там сорока стрекотить.
Зайцю виглянуть кортить,
А синиць так цілий гурт – обсіли тин.
Місяць, рогом із сосни,
Бачить фантастичні сни.
Десь далеко, чи у вусі дзвін бринить…

В ночі синій – синій кіт
На коні об’їхав світ
І привіз нам невеличкий заповіт:
«Щоб жили на радість всім
Літ сімнадцять раз по сім,
Берегли Природу й дім у всій Красі.»

23.01.2010р.

На фото: Город инков Мачу-Пикчу, Перу