Пострiл
мій уразив слух.
Сухий, як трiски розтин під ногами,
Повз мене в небо, низом понад вух,
Злетів, розпався сам на різні гамми.
І – все!.. Не так щось. Дивно.
БОляче. Навчіть!
Щодень-щоніч, на добре –
в мене чАти.
А небо, кулею прострелене — мовчить!
Воно-таки, приречене мовчати...
Свидетельство о публикации №120072602517