Живе в селі п'яничка на ім'я Омеля,
Оселя у нього немов пустеля:
Лише підлога,стіни й стеля.
Щоправда, ще була й постеля
Без простирадла й подушок,
А в хаті тій такий "душок",
Що треба,навіть носа затуляти,
Якщо захочеш увійти до хати.
Існує у людей така потреба:
Якщо лягаєш спати, роздягатись треба.
Омеля не знімає навіть чоботи й картуз,
Лягає поверх ковдри, як "бубновий туз".
А вранці ж треба умиватись,
Так рушника нема, щоб витиратись.
Могли б прийти до нього друзі-алкаші,
Він був би радий їм від щирої душі,
Коли б вони принесли випивон,
Та він не взмозі їм поставить закусон...
Була колись у нього і сім'я і жінка
Та проміняв усе він на горілку,
Так і живе тепер він,бідолаха -
Всіма забутий і покинутий невдаха.
Отож, запам'ятайте, всі п'янички,
Горілка- це погана дуже звичка!
Про Омелю
© Copyright: Надежда Иващенко 2, 2020
Свидетельство о публикации №120072506162
Свидетельство о публикации №120072506162
Рецензии