Не простить нам рідна матінка-земля:
За безмежні, не засіяні поля,
За розхристані, знівечені лани,
Де до болю тягнуть соки бур'яни.
Стогне рідна, від зневаги, від болю,
Безпорадно п'є отруту у жалю.
Тьмарить розум - безоглядності розбіг,
Лихоліттям звис над праведністю - гріх.
Порятунку жде розгублена душа.
Біль жене рядочками вірша.
Попереджує природа кожну мить,
Що жива вона, жива і їй болить!
То ж отямся, люд слов'янський, схаменись!
Відсахнись від божевілля, та вклонись.
Хай від злочину Господь нас боронить,
Бо надходить час за скоїне платить.
І не зійде пагін зерна у ріллі,
Промінь сонця не засвітиться у млі.
Не порушить тишу, навіть немовля...
Не простить нам рідна матінка-земля.
2001р.
Стогне земля...
© Copyright: Валентина Осипенко, 2020
Свидетельство о публикации №120072207676
Свидетельство о публикации №120072207676
Рецензии