ВОНА

Її очі наповнені сумом,
Її погляд сумніше журби.
Кожна думка пронизана струмом
І тремтить кожна струнка душі.

Сяде легко, як пташка маленька,
Немов янгол на чиємусь плечі.
Доторкнеться тендітно як ненька,
Тихим шепотом ніжним своїм.

Сумом сiрим наповненi груди,
Сліз нема, бо скінчились вони,
Худокосні сухі тонкі руки,
Поскладає на блідому чолі.

Безкорисливе серденько щире,
Щиросердна добра душа,
Переповнена справжньою довiрою,
Сподіваючись, що це недарма.

Вольова, хоробра та сильна,
Та водночас дуже слабка.
Та ні трохи про те не знає,
Що насправді незламна Вона.

Вона може створити вічне,
Там де порожньо до того було.
Людський холод простиглий арктичний,
Перетворити на миле тепло.

Їй здається що доля нещасна,
Лише перепони навкруг,
Але згадає Вона своєчасно,
Про те, що життя наше зі смуг.

Кожен з нас народжений для щастя,
В усі часи і так завжди було.
Головне збагнути це вчасно
І в собі зберегти початкове тепло.

І пронести його скрізь всі роки,
Розділяти його з усіма.
І на сивому схилі віку,
Зрозуміти, що ВСЕ недарма.

2017 декабрь/грудень