Будувала я мiст...

Так хотілось мені збудувати надійливий міст,
Щоб - потужній й міцний... і до всього, щоб був він яскравим.
Та коли вже втомилась й затерпла від болю і сліз,
Подивилась... омріяний міст мій гойдає вітрами.

Дуже швидко на себе сама віднайшла компромат,
Зрозуміла помилки свої і невірнії кроки:
Я у ВУЗі вивчала старанно отой сопромат
І тому пропустила важливі життєві уроки.

Не змогла збудувати омріяний міст до путя:
Поспішала... летіла кудись... переводила стрілки...
Тільки я запізнилася... ні, не на мить - на життя,
А воно нам, на жаль, не прощає ніколи помилки.

Не смарагди вкрашають людину - душі діамант...
Не збулось... не здійснилось. .. Ґірчить мені доля полинно.
Будувала я міст... а у решті - один варіант:
Переходити річку лиш там, де води по коліно.

Будувала я міст... Так жадала, щоб був - на віка...
Та... відклавши всі справи, заглянула правді у вічі:
Нас землян, врешті-решт, всіх чекає єдина ріка...
І в ту рІку ввійти ми нізАщо не зможемо двічі!