Ольга Заря 2. Прорвусь. Рус. Бел
Может, душу надежда спасет?
В океане медведи с тюленями
Постепенно уходят под лёд...
Не заводится солнце усталое,
Все события, словно в бреду.
К чьей - то правде губами припала я,
Да и вряд ли теперь отпаду.
Катастрофу не грею, не праздную,
Мне сценарий ее ни к чему.
Чью-то истину - волнообразную
Я в ладонях никак не зажму.
Все, что было, по-прежнему колется,
Возвращая печали опять.
Для тоски мое сердце - игольница,
Чтоб иголки свои не терять.
Не сдаюсь. Расслабляться не пробую.
Жизнь с кувалдой стоит. Ну и пусть.
Если счастье у правды - особое,
Я к нему непременно прорвусь...
Прадзяруся
Я чапляюся за паветра каленамі,
Можа, душу надзея выратуе ў лёт?
У акіяне мядзведзі з цюленямі
Паступова сыходзяць пад лёд...
Не заводзіцца сонца стомленае,
Усе падзеі, нібы ў трызненні на бяду.
Да чыёй-та праўды прыпала я сонная,
Ды наўрад і зараз адпаду.
Катастрофу не грэю, не святкую,
Мне сцэнар яе ні навошта кіслы.
Нечую праўду - хвалепадобную
Я ў далонях ніяк не зацісну.
Усё, што было, па-ранейшаму колецца,
Вяртаючы смуткі зноў.
Для нуды маё сэрца - гольніца,
Каб іголкі свае не губляць.
Не здаюся. Паслабляцца не спрабую.
Жыццё з кавадлай жджэ. Ну і хай, не баюся.
Калі шчасце ў праўды - адмысловае,
Я да яго абавязкова прадзяруся...
Перевод на белорусский язык Максима Троянович
Свидетельство о публикации №120071702594